N24-25

Содержание:
В авангарде передовых технологий
Металлургическому форуму «МЕТАЛЛ-ЭКСПО» 10 лет
Палыгорскитовые глины Украины в промышленных технологиях
Ясиноватский машиностроительный - марка известная!
Электродвигатели ОАО «ПЭМЗ» - подтвержденное качество
ОАО «ЗЗВА» - бесспорный лидер отрасли
Технологическая война, которую мы можем проиграть
Економiка великого переходу
Час нових технологiй вже настав
МНПК «ВЕСТА» - инновационный проект в действии
Легче, прочнее, надежнее!
Высокое качество - залог авторитета
Артемовская керамика: настоящее и будущее
Завод «IМПУЛЬС»: будуємо своє майбутнє сьогодні
Всесвiтня виставка ЕКСПО 2005
УКРАИНА во Всемирной Паутине

Слово редактора

Хто виграв час, той виграв усе.
Ж. Б. Мольєр

Час не чекає людини

                Буддійський монастир Реандзі в Кіото, стародавній столиці Японії, відомий своїм унікальним садом каменів. На перший погляд, цей куточок спокою з тихим ставком і дзюркотливим струмочком - повна протилежність життю сучасної Японії. Але це лише на перший погляд. У маленькій крамниці при монастирі продають сувеніри - дерев’яні дощечки з буддійськими висловленнями. Найчастіше зустрічається напис: «Час не чекає людини».

Того, хто хоч раз побував у Японії, незабутні враження змушують ще довго думкою повертатися в цю дивовижну країну. Когось до глибини душі вразила японська лазня, когось - нескінченні уклони з протяжливим «аррігато-годзаема-ас», тобто «дуже дякую», а комусь запа­м’ятався унітаз з пультом управління.

Кілька століть повної закритості - з першої половини XVII століття майже до кінця XIX - дуже вплинули на японців. Сьогодні, захопившись технологічним проривом, Японія умчалася далеко уперед від іншого світу і знову виявилася як би окремо від нього.

Як свідчить історія всіх нинішніх технологіч­них гігантів Японії, по великому рахунку вони довгий час займалися копіюванням вже існуючих в Європі і США приладів. Ось, наприклад, Коносуке Мацусіта, батько-засновник групи компаній Matsushita Electric, який починав у 1918 році з давно усім відомого патрона для електричної лампочки. Правда, він винайшов більш ефективну конструкцію, що знизила собівартість лампочки на третину. Потім пішли лампочки для велосипедів - вони світили в 10 разів довше, ніж у конкурентів. На японський ринок прасок Мацусіта теж вийшов не першим. Наприкінці 20-х років праски були дуже дорогим товаром, у рік по всій Японії продавалося усього близько 10 тисяч штук. У 1927 році Мацусіта будує свій завод потужністю саме 10 тисяч прасок на рік. Запозичивши ідею конвеєра у Форда, він знизив собівартість продукції на порядок і зробив праску масовим товаром. Переможний шлях корпорації перервала війна, але вже 1952 року на ринку з’являється перший японський телевізор, у 1953-му - перший японський холодильник, у 1954-му - пральна машина. Весь цей час корпорація Matsushita та її японські колеги, по суті, копіювали свої вироби з американських або європейських. Але не просто так. Японці робили свої пристрої економічнішими, мініатюрнішими, швидшими. Завдяки економії ресурсів і прискоренню усіх виробничих процесів Японія і вирвалася вперед. Бо час не чекає людини...

В Країні висхідного сонця в кафе каву подають в крихітних чашечках, а порцію вершків до кави - в крихітному молочничку. На потяг у метро автомат видає малесенький білетик. Японські жінки носять маленькі прикраси. А кому не відомі японські мініатюрні деревця в квіткових горщиках - бонсаї! Отже не дивно, що і японські виробники електроніки прагнуть до мініатюризації. Вони роблять не просто маленький пристрій, а намагаються об’єднати в ньому відразу все. І отут японцям немає рівних.

Ця країна ніколи не була багата на корисні копалини, тому заощаджувати природні багатства доводилося здавна. На ресурсозбереження та екологію «присіли» усі японські компанії. Є прилад, що миє рис без води, пральна машина, що використовує на 30 відсотків води менше, ніж європейські аналоги, і водневий двигун для «Тойоти», у якого на виході замість вихлопних газів - вода.

127 мільйонам японців давно вже тіснувато на своїх островах. Звідси ще одне японське диво - штучні острови з переробленого сміття. На них побудовані хмарочоси і немає жодного сміттєвого бака: усі відходи йдуть прямо на сміттєпереробний завод по спеціальних трубах під землею. Що там з ним роблять - невідомо, але явно не спалюють: диму над трубами ніхто ніколи не бачив.

Сад храму Реандзі в Кіото називають садом П’ятнадцяти каменів. З якого б місця ви не дивилися, одночасно можна побачити лише 14 каменів. Це наводить на думку, що наші уявлення ілюзорні, а істина схована від нашого неспокійного розуму. Час непомітно, але нестримно мчить над каменями, над океаном і островами; над людьми, що живуть на цих островах. Час ніколи нікого не чекає, тому люди намагаються встигнути за ним.


вернуться